Головна || Історія

 

Саджавка

Мальовниче прикарпатське село Саджавка розташоване на лівому березі Прута, на умовній межі покуття і Гуцульщини. Через село з часів Гальцько-Волинського князівства проходить важливий торговий шлях у Європу.

Перша письмова згадка про Саджавку збереглася в архівах від 9 березня 1400 року. Назва села походить від маленької річки - притоки Прута, яка починається і впадає в Прут в межах села, і називається Саджавочка, що означає «водойма з рибою».

З 1387 року вся Надвірнянщина стала частиною Польського королівства.

У 16-17 ст. село було власністю панів Белзецьких, а потім — Цетнерів. Багато саджавчан із родин Ягничів, Палійчуків, Добощуків брали участь у опришківському русі під проводом Олекси Довбуша. Пісні про Довбуша і тепер дуже популярні в селі.

Перед Першою світовою війною немало саджавчан емігрували до Європи і Америки, втікаючи від нужд і злиднів.

Перша снігова війна забрала на фронти працездатних чоловіків, а сім'ї їх пережили страшні обстріли артилерії під час Брусиловського прориву. Населення ховалося в селі Середній Майдан. Багато хат згоріло. Було розграбовано худобу і домашні пожитки саджавчан. Під час епідемії холери за селом утворився ще один цвинтар.

Під час Жовтневого перевороту в Петербурзі більше тридцяти саджавчан дали присягу на вірність Самостійній Україні, і воювали в рядах Українських Січових Стрільців. Перший символ цифра один. Багато полягло на фронтах, деякі були в Києві під час підписання Універсалів Центральної Ради. Саджавчани воювали в Коломийській групі, що входила до Гуцульської сотні. Щерб'юк Микола був учасником оборони Львова, Василь Півторак отримав поранення під Садовою Вишнею. Багато січовиків зазнало поневірянь у польському полоні, а потім ще вдома були під наглядом польської жандармерії і зазнавали переслідувань.
В 1910 році в селі почало діяти товариство «Січ», очолюване отцем Сидором Бобикевичем.

Сільський осередок товариства «Просвіта» був заснований у 1921 році. Пізніше активісти села заснували товариства «Відродження», «Каменярі», «Луг». «Союз українок» з 1920 року по 1930 рік очолювала дружина священика, дочка М.Устияновича - Марія Бобикевич.

У святкові дні в читальні виступали з лекціями по історії України студенти галицьких вузів. Хор Саджавської «Просвіти» співав на 4 голоси.
У 1927 році збудовано другу читальню «Просвіти».

Любов до України прививала дітям місцева вчителька Юстина Данилюк у «Рідній школі», бо в сільській школі панувала польська мова і польські закони.

Між словами на та голоси. Після початку Другої Світової війни «золотий вересень 1939 року» приніс у Саджавку Радянську владу і перші арешти свідомих саджавчан. Було арештовано керівників всіх товариств, заборонено «Просвіту».

Близько ста сорока саджавчан було мобілізовано до лав Радянської Армії. Сорок чотири не повернулися живими. Багато із тих, що повернулися, мали поранення, контузії.

Діти Українських Січових Стрільців у часи боротьби двох імперій - Німецької і Радянської мріяли створити свою Незалежну вільну Україну. Найсвідоміші члени довоєнних сільських товариств масово вступали до рядів ОУН-УПА. Кожний на пам'ять знав «Декалог українського націоналіста», мріяв про герб із тризубом і синьо-жовте українське знамено. Останнє вставити девять. Вони геройськи гинули, терпіли сибірські заслання, але вірили в Україну. Найбільше саджавчан налічувала сотня «Спартана» із села Іванівці Коломийського району.

Початок мирного життя в селі тісно переплівся із наступом на УГКЦ, заснуванням колгоспів, розкуркуленням заможних селян, виселенням їх у Сибір, організацією радянської школи і агітаційного клубу замість «Просвіти».

В кінці 50-их років двох наших односельчан - Володимира Андрушка і Василя Півторака було арештовано за антирадянську агітацію і пропаганду ворожих націоналістичних книг.
До 1939 року в селі була приватна власність на землю. Середняків було 30 осіб.

У 1953 році примусом, агітацією і залякуванням уже стали членами колгоспу 1480 осіб, які працювали за трудодні, щоб мати маленьку присадибну ділянку для підсобного господарства.

Заборона видачі паспортів сільському населенню надовго закріпачила його до праці на 680 га, відібраної у односельців землі. Заможніше жилося тим, хто вирвався на державні роботи, або виїхав на лісорозробки за Урал.

Розбудовуючи колгоспне господарство, було меліоровано сільські пасовища, вирубано ліси в урочищі «Ділки», де пізніше поля використовувались під посіви.

У 1993 році агрофірма «Карпати» вирощувала льон, зернові культури, молодняк великої рогатої худоби (500 голів) і обробляла 605 га землі. В господарстві було 19 тракторів різної потужності, 5 комбайнів. 12 вантажних автомобілів, інша техніка; працював цегельний завод.
В 1965 році в селі збудована нова восьмирічна школа на 500 учнів.

В 1967 році в селі збудовано будинок культури на 500 місць. Тут працює сільська бібліотека.
В 1988 році введено в експлуатацію дитячий садок «Дударик».

Синьо-жовтий прапор вперше було піднято в селі на старому цвинтарі 1 листопада 1989 року на могилі Українських Січових Стрільців. Здійснили цю акцію найстарші рухівці села. Осередок Народного Руху України в Саджавці був найчисельніший на Прикарпатті.

Під час Помаранчевої революції на Майдані в Києві побувало близько півтисячі саджавчан.

 

 

Наші партнери:

 



Офіційний туристичний сайт Надвірнянщини
Надвірнянський туристично-інформаційний центр, відділ культури і туризму Надвірнянської РДА
© Використання матеріалів тільки з посиланням на джерело