Головна || Історія

 

село Делятин

Історія Делятина сягає в сиву давнину. Найстаріші сліди життя відносять до 40 тисяч років тому, коли тут проживали нечисельні представники неандертальської людини. Ця людина залишила після себе крем'яні рубила, скребки та відщепи масивних форм, що знайдені в 70-х роках минулого століття археологом Михайлом Клапчуком в урочищі Підкізів на околиці Делятина.

З кінця палеоліту — початку мезоліту (8-12 тис.років тому) в урочищах Кругляк і Куцикове поле виявлено сліди археологічного феномену, який названо площанською культурою.

З комарівською культурою, що розвивалася 1.5-1.3 тис.років тому знайдені кам'яні зернотерки, кам'яний молот, крем'яний серп, ножі, скребки в урочищі Гнила криниця в Вільховці при в'їзді в Делятин. Археологічні знахідки підтверджують, що життя первісних людей на околицях Делятина було з давніх давен.
В VІІ-Х ст. на Прикарпатті закоренилися племена, що названі пізніше білими хорватами. В цей час з'являються поселення, городища. Городища по старослов'янському - «град» - укріплення або місце, що було оточене валами або ровами. Таке городище виявлено і в Делятині, це свідчить, що населений пункт не виник в часи пізньою середньовіччя, а існував щонайменше з початку розселення тут східнослов'янських племен.

Біля 1240р. в Літописі згадується багата сіллю Коломийська волость Галицько-Волинського князівства. Делятин і сусідні села теж були багаті сіллю і саме тому, з ХV-ХVІІІст. Делятинщина входила до складу Коломийського повіту Галицької землі руського воєводства.
В 1387р. Прикарпаттія остаточно стало частиною Польського королівства. Була запроваджена панщина, заборонялось виїздити від своїх панів до міст і за кордон. Нелегке життя населення часом погіршувалось внаслідок «голодних років», пошестей, стихійних бід, особливо повеней, нападів татар.
Вперше в документах Делятин згадується 9 березня 1400 р. Польський король Володислав подарував землі, що знаходились в Коломийському дистрикті над Прутом братам Стецькові та Івашкові Неговичам . Одержавши офіційний документ брати Стєцько та Івашко занехаяли старе родове прізвище і прийняли нове від найбільшої місцевості, а саме від Делятина, а з 1440-х років стали зватись Делятинськими.
В їхніх руках Делятин та околиці знаходилися до 1579 року, коли власниками Делятинщини згадуються Яків Хотимирський, Христофор Блудницький та Павло і Іван Турецькі.

Того ж року Делятин рахувався вже містом і нараховував 465 осіб населення. Делятин став центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави, Ланчин та Саджавка
В кінці XVI ст. Делятинська волость опинилась в руках магната Белзецького, який зосередив в своїх руках біля 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином.
В 1621 році було знищено від набігу татар багато покутських і гуцульських сіл, в тому числі і Делятин. Тяжке життя селян і міщан викликало супротив.
Найбільший відкритий виступ селян мав місце в 1648 році після звістки про наближення козацьких загонів Б.Хмельницького на Прикарпаття.

Делятинських повстанців очолив місцевий парох Андрій Намісник. В його загоні нараховувались десятки осіб з майже всіх населених пунктів Делятинщини.
Сили були нерівні, частину повстанців впіймано і репресовано, але дехто з них приєднався до козацьких загонів та подався з ними на Придніпрянщину.

Антифеодальний рух поширювався по Гуцульщині у ХVII-ХVIII столітті і отримав назви опришківство.
Першим ватажком опришків, що діяли на Делятинщині, був Нестор, покараний за свою діяльність судом у Делятині в 1681 році.

В 1738 році вперше в долині Пруту появилися опришки Олекси Довбуша. В 1730 роках опришками керували Петро Сабат та Григорій Дранка з Делятина

Після трьох поділів Польщі Делятин, як і все Прикарпаття, з 1772 році відійшов до Австрійської імперії. Австрійський уряд почав наводити порядок в Галичині, визначив права шляхти та обов'язки їх підданих. В 1848 році селяни отримали довгоочікуване звільнення від панщини й юридично стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини. Того ж року населення регіону прийняло участь у перших виборах послів до віденського парламенту, віддаючи свій голос за селянина із Струпкова О. Григорчука. В 1861 році населення Делятина голосувало у перших виборах до галицького сейму, вибираючи послом М.Лавриновича.

Від виборчого округу Калуш, Богородчани, Делятин послом до австрійського парламенту (1873-1878) було обрано відомого вченого Антона Петрушевича (В. Качкам «Хай святиться ім'я твоє». Чернівці «Прут» 1994р.) З 1900 р. в Делятині працюють молоді адвокати Микола Лагодинський, Михайло Козоріз. З 1906 р. по 1912 р. адвокатську практику проходив Іван Семанюк (Марко Черемшина). Вони та їх однодумці закладали по селах читальні, молодіжні спортивно-пожежні товариства, кооперативи і позичкові каси. В 1907 році жителі Делятина вибрали своїм послом до віденського парламенту радикала М. Лагодинського.

Молодь Галичини шанує свій національний дух у молодіжних патріотичних організаціях “Січ”, “Луг”, “Пласт”, “Сокіл”. Наприкінці XIX століття в Галичині виникає товариство із зрозумілою і простою назвою - «Просвіта». Просвіта відіграє важливу роль у піднесенні національної свідомості. В 1902 році постала читальня «Просвіти» в Делятині. Для пожвавлення просвітницького руху надає практичну допомогу читальням, створюються проміжні ланки - філії. В 1908 році створюється філія «Просвіти» в Надвірні. 21 квітня 1912 році створено повітову філію товариства
«Просвіта» у Делятині. Головою повітової філії «Просвіта» було обрано голову делятинського суду Г. Онуферка. Кожний народ шанує свою історію «Січі» -це невідємна частина істерії нашого національного відродження. «Січ» в Делятині заснована в 1907 році деректором «Руської Каси» М.Климовичем, доктором наук Іваном Семанюком (Марко Черемшина), Іваном Гродзіцьким - залізничним урядовцем, Михайлом Козорізом - адвокатом та іншими свідомими гуцулами.

Спочатку січовики збиралися на горбочку за старим цвинтарем біля хати Юрка Флиса (Посіч). Пізніше доктор М.Лагодинський відпустив «Січі» домівку «Руської Бесіди», де відбувалися концерти, театральні виставки та тренування у вправах, яких учив Михайло Канчук. Першим кошовим «Січі» був Іван Гордзіцький, а скарбником - Василь Небелюк, одним з четарів - Іван Яворський.

Сюди на свята, віча, збори і січові фестини сходились активісти руху з Ворохти, Яблуниці, Микуличина, Яремча, Заріччя, Добротова, Ланчина та інших населених пунктів.
Делятинська «Січ» маля до 250 членів та свій оркестр з 25 інструментами.

Делятинська « Січ» була учасником ювілею Т.Шевченка у Львові 28 червня 1914 року у складі 30 січовиків та оркестру. Не знали січовики, що тут, у
ЛЬВОВІ, ВОНИ ПОЧуЮТЬ ПрО ПОЧаТОК Першої СВІТОВОЇ Війни і що з “січовиків” вони стануть славними Січовими Стрільцями.
До УСС вступили С.Зінич, М.Брайляк, І. Яворський та інші.
Перша Світова війна тягарем обернулася для Делятина і його жителів. Тут, на берегах р.Пруту, проходила лінія фронту літом 1916 року під час наступу російських військ, так званого «Брусиловського прориву».
Війною було знищено 80% житлових, переважно дерев'яних, будинків та господарських споруд, всі залізничні та шосейні мости, тартаки та перестала функціонувати знаменита солеварня «Саліна».

З початком радянсько-німецької війни Делятинщина була окупована угорськими та німецькими військами, зокрема в Делятині ворожі війська ввійшли 1 липня 1941 року.
Знову відновлюють роботу деякі українські культурно-освітні організації.

Була надія на відродження Української держави. Але не сталося. Лише в Делятині під час каральних акцій 1941-1943 років було знищено більше двох тисяч чоловік, переважно єврейської національності в урочищі Вільховець.
Літом 1943 року через Делятин проходило з'єднання партизан С.Ковпака.

Визволення Делятина почалося 30 березня і закінчилося 26 липня 1944 року.
За цей період багато будинків і господарських приміщень було зруйновано, в т. ч. мости на залізниці.
Вже з 29 липня 1944 року в Делятині почав свою діяльність Яремчанський райком партії та райвиконком, поки не було визволено майбутнє курортне містечко Яремче.

З поверненням радянської влади розпочалась не менш запекла боротьба із загонами НКВД (енкаведе). Чимало делятинців поповнили ряди УПА. Серед них Ярослав Обрубанський, Юрій Костик, Ніна Григораш (Бойчук) та інші.
В післявоєнні роки в Делятині стояв гарнізон для боротьби проти воїнів ОУН-УПА. Багато делятинців загинуло в цій нерівній боротьбі. Вже в незалежній Україні борцям за волю Делятина споруджено пам'ятник присвячений борцям за волю України ОУН-УПА.

В 1940-41 навчальному році в Делятинській школі було 28 класів, в яких навчалося 970 учнів. Директором школи був Романюк Василь Григорович. Восени 1944р. відновила роботу середня школа в Делятині, на Горишу і Шевелівці учні відвідували початкову школу. Здебільшого це були переростки через воєнне лихоліття.

Перший випуск в Делятинській школі відбувся в 1949 році. Більшість вчителів були із східної і центральної України, зокрема К.О.Бабенко, Г.К.Береза, О.П.Білик, Є.О.Борщ, А.Ф.Зубенко, А.П.Костюченко, Д.В.Кушнір, П. і М.Микитенко, Н.П.Сіренко та інші. Відразу ж по війні значного поширення набула вечірня, а відтак і заочна форма навчання. В 1960 році відбувся перший випуск школи робітничої молоді. В 1980 році відкрито заочну школу, де навчаються діти не тільки з Делятина, але й з навколишніх сіл. До послуг учнів і населення діють бібліотеки при школах та філіал центральної районної бібліотеки, кімната - музей Марка Черемшини, музей флори і фауни і гуртки при Народному Домі «Просвіта».

В кінці 1944 року на базі лісозаводу утворено Делятинський лісокомбінат з двома лісопунктами.
На початку 60-х років на місці Яремчанського промкомбінату створюється деревообробна фабрика.

В 1962 році введено в експлуатацію новий будинок харчового комбінату. З 1955 року почав працювати Делятинський комбінат. Відбудовують залізничні мости на р. Любіжні та р. Перемийська, зруйновані відступаючими угорськими військами в 1944р. Починається пожвавлений рух поїздів з Станіслава та Коломиї через Делятин на Закарпаття. Станція Делятин стає важливим залізничним вузлом. До сьогодні не має собі рівних за вишуканістю форм архітектури досконалий Делятинський залізничний двірець.
Кінець 80-х років XX ст. ознаменувався активізацією політичного життя і в Делятині.

В 1989 р. в Делятииській ЗОШ І-ІІІ ст. №1 було створено ТУМ ім.Т.Шевченка на захист рідної української мови.
Активними його учасниками були Тимофій Антонюк, Аделія Брік, Калина та Григорій Павлишині та інші. В листопаді 1989 р. Юрій Микитюк, Юрій Мушак та Едуард Ковтун вивісили синьо-жовті прапори над адміністративним будинком селищної ради, будинкові Миколи Лагодинського та на шпилі костелу.

4 березня 1990р. відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради УРСР та місцевих рад.
В Делятині депутатом обласної ради було обрано Карпа Колодія, який згодом був обраний головою виконкому Делятинської селищної ради. Депутатами районної ради були обрані М.Зікич та В.Клапчук. Всі вени випускники Делятинської СШ.

Сесія Делятинської селищної ради прийняла, рішення змінити назви вулиць: Леніна - на 16 Липня, Радянській Конституції - Січових Стрільців, Чапаєва - Лугівська, Кірова - О.Кобилянської, Фрунзе - Шевелівка, Ватутіна - Мазепи, 1 Травня - Любіжня та інші.

Тривалий час (з 1988-2006р.) районну організацію НРУ очолював Григорій Павлишин, пенсіонер Делятинської ЗОШ І-ІІІ ст. А випускниця цієї школи Олександра Зварчук (Колодій) очолює районну організацію «Меморіал». У листопаді 1989р., коли ще не була проголошена незалежність України, свідомі свого національного обов'язку 15 активісток Делятина зібралися на збори, щоб заявити громадськості про відновленню діяльності місцевого осередку «Союзу українок».
А починали свою діяльність «Союз українок» у Делятині в грудні 1932р. в складі 45 жінок містечка.

Відділ філії «Союзу українок» очолила П.Ліскевичева. Головним завданням було виховувати свідоме своїх національних обов'язків жіноцтво, залучати його до суспільної праці на всіх ділянках місцевого життя.
Делятинська філія «Союзу українок» проіснувала до 1939р. і була ліквідована після встановлення радянської влади.
Відновлений «Союз українок” Делятині очолила Ганна Василівна Кухарук, багаторічний працівник культури, режисер місцевого драматичного гуртка.

З грудня 2000р. осередок очолює активний учасник художньої самодіяльності селища Ганна Андріївна Гнип'юк, мати трьох синів-близнюків. Зараз у “Союзі українок” в Делятині нараховується 26 членкинь.
У 2004р., напередодні помаранчевої революції, залучили до громадської діяльності молодь, молодіжну організацію «Молода Українка» очолює Мар'яна Ярославівна Яворська. Юні союзянки беруть участь в концертах і всіх подіях селища.
З хвилюванням згадують Делятинці події осені 2004 року, коли обирали Президента України. З 22 листопада 2004р. почалась акція непокори проти фальсифікації виборів в Делятині біля пам'ятника Т.Шевченку.

На мітингу були присутні представники виконкому Делятинської селищної ради на чолі з головою О.Петріщаком, вчителі та учні усіх шкіл Делятина на чолі з директорами і їх заступниками та численні представники громадськості.

В Делятині народилися і проживали відомі у науці і мистецтві та в політичному житті люди:
1.Марко Черемшина - адвокат, письменник (у будинку де у 1908-1912 р.р. він проживав створено літературно-матеріальний музей).
2.Михайло Лагодинський - адвокат, голова Української радикальної партії. З.Леся Верховинка — поетеса.
4.Йосип Васьків - художник, графік.
5.В.Чайковська-Садова - співачка.
6.Василь Турчиняк - відомий своїми різьбярськими шедеврами, що прикрашають церкви і оселі району.
7. Софія Токар - співачка.

 

 

Наші партнери:

 



Офіційний туристичний сайт Надвірнянщини
Надвірнянський туристично-інформаційний центр, відділ культури і туризму Надвірнянської РДА
© Використання матеріалів тільки з посиланням на джерело