Головна || Історія

 

Село Чорний Потік

Чорний Потік - одне з мальовничих сіл Гуцульщини, розташоване на її північній окраїні. Воно простягається в долині невеличкої річки з однойменною назвою. Річка Чорний Потік є правою притокою р. Ославки (Ослави), яка в свою чергу є правою притокою р. Прут. Рельєф села та його околиць гористий. Висота над рівнем моря 450-750 м. Гори вкриті переважно смерековими та буковими лісами, чагарниками.

Чорний Потік розташований на межі Надвірнянщини та Коломийщини. В різні історичні часи він належав до різних адміністративних центрів краю: Делятина, Печеніжина, Яблунева, Яремча, Надвірної. Це негативно позначилось на благоустрою села і навколишньої території (відсутність шляхів сполучення із навколишніми селами). Так до залізничної станції Ланчин, віддаль до якої всього 6 км, можна добратись тільки пішки, до села Слобода є тільки лісова дорога. Дорога із твердим покриттям з села йде тільки в одному напрямку: Білі Ослави - Делятин. Віддаль до Надвірної - 25 км, до Івано-Франківська - 65 км.

Серед краєзнавців побутують різні версії походження назви села. Одна з них вказує на походження села від назви річки (потоку), вода якої мала чорне забарвлення після лісової пожежі. Інше припущення тлумачить походження назви села від назви лісу, що був на цій території до заснування поселення. Його називали «чорним». В його дебрях ховалися опришки - «чорні хлопці» . Є ще і третя версія, яка розповідає про те, що в давнину через дану місцевість проходила дорога, по якій торговці із Делятина возили сіль до Коломиї . На території Чорного Потоку на них часто нападали розбійники і відбирати товар, і те місце, яке трудно було проїхати без перешкод, назвали «чорним». Ні одне з цих припущень документально не підтверджене і всі мають право на існування.

Археологічні джерела свідчать, що тут споконвіків проживали люди. Сліди господарської діяльності первісних людей доби ранньої бронзи виявлено археологами у Чорному Потоці (П.Сіреджук). У Х-ХІІІ столітті на території Чорного Потоку існувало давньоруське поселення. Встановлено на основі старовинних топонімів (гора Городок) та решток городища (В.Грабовецький).

Перша письмова згадка про Чорний Потік датується 1629 роком. В цей час територія краю була частиною Польського королівства. Посилювалося гноблення селян польськими панами. Зростала панщина. Крім того, селян змушували і до «позапанщизняних» робіт: закосів, толок, нічної сторожі та ін. Розоряли селян і державні податки. Нелегке життя населення часом погіршувалось внаслідок «голодних років», пошестей, стихійних бід, нападів татар, локальних війн між панами. Зокрема, історик І. Крип?якевич описує воєнні дії між братами Белзецькими, які не могли поділити спадщину. У 1646 році Еварист Белзецький почав війну зі своїми братами Бонавертурою і Теодором та наїхав на їх замок у Делятині. Його військо складалося із людей із Березова, Чорного Потоку, Білих Ослав і інших сусідніх сіл.
Все це викликало у селян негодування, а інколи, і відкриті виступи.
Жителі Чорного Потоку активно підтримували опришків. Про що свідчить те, що в селі було повішано на колі шмат тіла Олекси Довбуша в 1745 році.

За часів австрійського панування (1772 - 1918 рр.) проводились докладні переписи населення. В 1781 році в Чорному Потоці проживало 263 чол., 1857 році - 928 чол., 1900 році - 1449 чол. Наведені дані свідчать про те, що протягом нецілих 150 років кількість населення зросла майже в 6 разів. Такого бурхливого росту населення не зазнавало село ні разу за всю довговікову історію .
Зросла площа орних земель, та все ж вона не могла забезпечити потреби населення у зернових культурах та городині, тому селяни займались тваринництвом. На одну родину припадало по 0.2 - 0.3 коней, великої рогатої худоби - 0.9 - 1.9, овець - 0.2 - 0.4 голови.

Поступове збідніння було викликане ростом населення і підвищенням податків. Вихід селяни знаходили в тому, що виїжджали до Америки. А ті, що залишалися, боролися за свої права. Крізь товщу років до нас дійшов унікальний документ про боротьбу наших односельців зі своїми поневолювачами. Влітку 1846 року мали місце заворушення у селах Б.Ослави, Ч.Ослави та Ч.Потоці. Селяни відмовились працювати на панщині. Адміністрації довелось втихомирити збунтовані села.
В 1848 році селяни отримали довгождане звільнення від панщини і юридично стали рівноправними громадянами Австро-Угорщини. Це викликало в селян велику радість. На пам?ять про знесення панщини вони встановили пам?ятний хрест, під яким закопали боргові книги .
Все ж таки юридичне зрівняння селян з іншими суспільними верствами населення фанктично не давало їм свободи і рівноправності - цьому перешкоджало убогість та неграмотність.

Культурно-освітнє життя зосереджувалось у школі та читальні. Де виховували національну свідомість людей. Досить активно працювало сільське товариство «Просвіта». За архівними даними у 1928 році в читальні було 35 читачів. З великим успіхом проходили вистави драматичного гуртка, який складався з місцевих селян.
В роки Другої світової війни доля жителів Чорного Потоку розвела по різних арміях. Нерідко їм доводилось воювати один проти одного. Серед наших земляків були вояки УПА, які в нерівній боротьбі проти найсильніших армій світу виступили на захист своєї Вітчизни. Частина наших земляків воювала в складі Червоної Армії проти фашизму. Серед них Герой Радянського Союзу М.Л.Василишин. В часи воєнних лихоліть потерпіло багато і мирного населення. В час війни вивезені на каторжні роботи до Німеччини, а в післявоєнні роки, за зв?язки з УПА - до Сибіру (Чорний Потік у народі називали «бандерівською столицею»).

Чорний Потік - одне з не багатьох сіл, яке не було колективізоване. Серед причин, через які заснування колгоспу стало неможливим, були великий опір та дефіцит орної землі.
За даними перепису 2001 року в селі Чорний Потік проживає 2692 жителі. В місцевій середній школі навчається майже 500 учнів.

Відроджуються забуті ремесл , традиції та звичаї села. Відновлюється, на деякий час призабуте, випалювання вапна, садівництва (далеко за межами села відомий садівник Дмитро Шовгенюк), збір лікарських рослин та виготовлення лікувальних засобів народної медицини (В.Сопилюк).
Але окремо слід виділити писанкарство, як особливий притаманний тільки нашому селу вид декоративно-прикладного мистецтва.

«Школа чорнянської писанки успішно конкурує з космацькою». Про що засвідчують призову місця наших писанкарів на щорічному святі - конкурсі «Писанка Прикарпаття» (Ярослава і Оксана Василишин).
Особливий стиль чорнянської писанки легко вирізняє її від інших. Вражає чорне, як вугілля, забарвлення, з якого немов з ночі, вириваються лінії, завитки, листочки, пелюстки ... Експозиція чорнянської писанки представлена в Коломийському музеї писанки та в музеях інших міст, зокрема Львова.

Чудова карпатська природа надихає багатьох людей на художню творчість. В селі є багато самодіяльних художників, твори яких прикрашають храми багатьох церков України (В.Василишин, В.Шовгенюк, М.Палійчук). У Львівській Академії мистецтв викладає виходець з Чорного Потоку, художник-авангардист В.Семенюк.

Відоме село своїми музичними талантами. Зокрема, сімейний ансамбль троїстих музик О.Шовгенюка.
 

 

Наші партнери:

 



Офіційний туристичний сайт Надвірнянщини
Надвірнянський туристично-інформаційний центр, відділ культури і туризму Надвірнянської РДА
© Використання матеріалів тільки з посиланням на джерело